Хто любить слухати

Хто любить слухати, хай знає, що в світі кращого немає, за розповідь старих людей про дні, які давно минули. Не думай, що вони забули, вони тобі не скажуть все. Бо спомини гіркі бувають, і душу рвуть, і серце крають, тож серцем слухай, слухай вухом, як голос, що бринить бджолою з тобою ділиться журбою. Посидь, послухай, поспитай, та все оте на вус мотай. І ми приходили, бувало, послухати. Та часу ж мало. Як молоді - то все біжим. Старому ж - є що розказати. Розповісти. Чи й прибрехати. Та побрехенька не зі зла. Бо він таке на світі бачив, Що серце, зкровлене, гаряче, Заборонило те казать. І правди нам не варто знать, Так думає, а як згадає - Тихенько сльози витирає. І нам того не хоче дать. В саду сидим. (Хрущі та вишні). А дід старий, аж ледве дише, і забувається слова. Рукою лоба тре, бо згадка - Немов тоненька з дошки кладка. Хитнулась - й ще щось ізгадав. А скільки ж всього розказати? Чи “як воли”… Чи “як в салдати”… Чи “як на свайбі танцював з собакою Василь Торочний”. Чудне було. Не п’яний, точно. Собака був… Та й замовчав. І ми сидим, чекаєм знову. А дід пригадує життя. Усе - не встигне розказати. Та все не встигне й пригадати. Таке воно. Буття. 15/09/2023 #вірші_zavalko_v